#травневіпрочитання 2019

Філіп Зімбардо «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло» (Yakaboo)

Цікаво більше знати про розуміння природи людської жорстокості загалом, банальності зла та всього що із цим пов’язано – тоді вам неодмінно варто прочитати Філіпа Зімбардо…Так, саме він автор та дослідник Стендфордського в’язничного експерименту. І «Ефект люцифера. Чому хороші люди чинять зло» саме про це. Майже 600 сторінок звіту про це дослідження з аналізом та описами. Ну, різнобічне та цікавенне дослідження – до перечитування доведеться звертатися неодноразово. Сто процентів. Пару цитат, які торкнулися розуму та примушують задумуватися «Один з найважливіших і найменш визнаних учасників зла – не головний лиходій, а німий хор – ті, хто дивляться, але не бачать, слухають, але не чують. Їхня тиха присутність на сцені лиходійств ще більше розмиваєтуманну межу між добром і злом.» І ще одна: «Для більшості ж з нас віра в спроможність протистояти силам ситуації й системи – лише ілюзія власної невразливості. Парадоксально, але ця ілюзія знеохочує нас бути пильними і робить ще вразливішими до маніпуляцій.»

Гай Стагг «Кроссуэй» (ЭКСМО)

Была мысль сравнить эту книгу с прочитанной в прошлом месяце «Я хочу пламени» Архимандрита Спиридона, но не получается…поскольку здесь история человека, ищущего суть в религии, в том, что есть христианство и как оно соотносится с практиками разных конфессий. Чем интересна была мне лично? – Интересными описаниями…особенно было соотносить собственные мысли с авторскими в Македонии, Израиле… Познавательной будет история тем, кто открыт к диалогу. Почитайте – стоит. Несколько мыслей от автора. «Если в ритуале не было смысла, зачем идти?» или вот «…можно сомневаться, впадать в отчаяние – и все-таки верить.» «…страх боли сильнее, чем сама боль. … А иногда мы чувствуем боль как силу – когда сами идем на страдание.»

Д-р Ерік Джонсон та співавтори «Психологія і християнство: п’ять поглядів» 

(вид-во УЄТС)

Третя книга з п’яти цієї серії, яку я встиг прочитати. Тільки прочитати – не вивчити, а вона достойна саме детального вивчення оскільки розрахована на фахівців та спеціалістів консультантів, то ж робота ще триватиме. Чим була для мене? Певною систематизацією та розлогими поясненнями щодо п’яти цих поглядів: теорії рівнів пояснення, інтеграційного підходу, християнської психології, трансформаційної психології та власне біблійного консультування. Мені здається, що я зрозумів до чого сам більше схильний. Неодмінно прочитайте, якщо вас бентежить тема стосунків (співвідносності) християнства та психологічної науки як такої. Змістовна та фундаментальна праця.

Адель Фабер и Элейн Мазлиш «Как говорить, чтобы дети слушали, и как слушать, чтобы дети говорили»

Я согласен с цитатой из журнала Good Housekeeping, которые написали о том, что «у всех родителей должна быть эта книга». С полгода назад мне о ней рассказала любимая жена, но тогда она появилась у нас дома только на английском. Теперь же через инстаграмскую группу заказан был перевод этой книги. Жаль, что она не попалась нам в руки лет 20 назад – шикарное практическое руководство для родителей по коммуникации с детьми. То, что нужно было простым и доступным языком – теперь есть. Пользуйтесь, читайте, помечайте и не откладывайте на потом то, что можно усвоить уже сегодня. Правда! «Когда люди несчасливы, им требуется не согласие, им нужен кто-то, кто признает их чувства.»

Себастіан Гаффнер «Черчілль. Біографія» («Видавництво Жупанського»)

Для мене це не була просто «ще одна книга про Черчілля» - це було очікування. Раймунд Претцель – знаний німецький журналіст, який з 1965 відомий книгами про сера Вінстона. Звичайно автор більше схильний зосереджуватися на історії Німецького Райху, але ця робота особлива, бо дає не-англійський погляд на видатну історичну особистість. Легка та доступна мова захоплює та мотивує до прочитання. Що особливо було цікавим – то це простежування потреби зв’язку Черчілля з батьком. Мені просто кинулося в очі. І це до певної міри зворушливо. Одна з «топових фраз» в цьому доробку для мене саме ця: «Політика – це рух, надати речам руху і скерувати рух туди, куди бажаєш, - це головне. І тут треба визнати, що старий Черчілль ще раз таки зрушив усі речі, надав їм могутнього руху.»